Для батьків

ДЛЯ БАТЬКІВ

Прислів’я та приказки

До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.
У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів'я є більш розгорнутими, ніж приказки.

• Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати.
• Борода не робить мудрим чоловіка.
• В умілого і долото рибу ловить!
• Вік живи — вік учись.
• Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.
• Вченому світ, а невченому тьма.
• Гарно того вчити, хто хоче все знати.
• Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
• Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
• Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
• Грамотний — видющий і на все тямущий.
• Дарма, що малий, а й старого навчить!
• Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
• Дивиться рідко, та густо бачить.
• Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.
• За битого двох небитих дають, та й то не беруть.
• За одного вченого дають десять невчених.
• За одного грамотного сім неграмотних дають.
• Знає, на чім світ стоїть!
• Знання робить життя красним.
• І з сивою бородою не все розум приходить!
• І сила перед розумом никне!
• Книга вчить, як на світі жить.

Байки

У глибині віків бере свій початок байка. Як і міф, вона була однією з перших форм художнього мислення. Байки - це короткі оповідання повчального змісту, на початку, або ж в кінці котрих має бути сформульований висновок чи головна повчальна думка – мораль.
Кожну байку можна розпізнати за кількома її яскравими особливостями. Окрім моралі, котра є сигнальним маячком будь-якої байки, не менш важливою та впізнаваною її особливістю є алегорія. Тобто,  зображення одних предметів та явищ через інші. Саме завдяки цьому пересічними  персонажами у байках виступають тварини, рослини та речі, через яких байка, наче зі сторони, показує нам нас - людей. Але й самі люди зрідка також можуть бути персонажами байки - однак лише тоді, коли їхні образи виступають символами тих чи інших людських рис.
Окрім цього, байку неможливо уявити без комізму та сатири — її невід'ємних супутників. Адже, як іще краще можна показати непривабливість деяких людських недоліків, як не зробити їх смішними в очах читача?

Вовк і ягня (байка)

На луках паслась отара овець. Вівці розбрелися по всіх луках, кожна собі шукала смачнішого корму. Вовк наглядів овець і ходив назирці за ними трохи оддалік поза кущами, піджидав, поки яка-небудь одчалить од гурту і наблизиться до нього. Кинутись напролом в отару вовк не міг: боявся пастуха і трохи соромився без ніякої причини душить вівцю. Виждав, поки одно ягня підійшло до струмка воду пити, підійшов і собі до води, сердито глянув на ягня і сказав:
- Ти чого тут воду каламутиш? Через тебе хоч не пивши здихай, вода меркотинням провоняє.
- Та що ж ти, вовче, неправду кажеш? Чого ж вода буде вонять, коли вона тече не в той край, де ти стоїш?
- Мовчи, не пащекуй, іч яке зарічене! Знаю я тебе, ти не одному мені допекло. Ти і торік моєму батькові не раз грубіянило.
- Та що ти, вовче, балакаєш, торік мене ще й на світі не було, я тільки зимою під голодний святвечір найшлося.
- Не мороч мені голову, ледащо. Не ти, так твій брат, або тітка, про мене все одно. Ти ще будеш мені перечить, огризаться і звинувачувати мене в неправді? Зараз же рішу твоє життя!
Ягня баче, що біда, кинулось тікать, а вовк наздогнав його і почав душить. Ягня бідолашне кричало, що є сили.
- Рятуйте, хто вірує в бога, мене вовк душить!
Вівці оборонять не побігли, боялись, щоб і їм того не було. А пастух поки розслухав, з якого краю крик доносився, то вовк тим часом ягня задушив і помчав у лози. Вівці довго турбувались, все гудили вовка за його вчинки; а подать на його в суд побоялись, бо знали добре, що вовка виправдають, а вівця нещасна знову буде винувата.

Коник-стрибунець (байка Л. Глібова)

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи співав;
Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма…
Коли гульк — аж в степ широкий
Суне злючая зима.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Мурав’я:
— Дядьку, он зима біліє!
От тепер же згину я!
Чуєш — в лісі ворон кряче,
Вітри буйнії гудуть?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!
— Опізнився, небораче,—
Одказав земляк йому,—
Хто кохав життя ледаче —
Непереливки тому.
— Як же в світі не радіти?
Все кругом тебе цвіте,—
Каже Коник,— пташки, квіти,
Любе літечко на те;
Скочиш на траву шовкову —
Все співав би та співав.—
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,—-
Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!

 Гуморески

Гуморески — невеликі віршовані або ж прозові твори з комічним, жартівливим  сюжетом. На відміну від сатири, у гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої критики морально-етичних аспектів людської поведінки. У дотепній та подеколи парадоксальній формі автор на основі спостережень за людськими вчинками та поведінкою змальовує різні курйозні події та випадки з життя.  Саме ці події та персонажі, зображені чудернацько, а часом й недоречно, а також двозначність та навмисно неправильне тлумачення їхніх дій та вчинків, є основою смішного у гуморесці. Хоча, як і кожна смачна страва, гумореска, окрім свого звичного гумору,  може бути злегка «приправлена» іронією та сатирою.

Окрім фантазії та уяви автора, будь-яка літературна гумореска живиться також фольклорними джерелами, в яких зосереджено віковий досвід сміхової культури народу, та ментальними особливостями його представників. Власне, для української гуморески вплив цих особливостей важко переоцінити, адже здавна українці славилися своїм вмінням весело та з гумором трактувати несприятливі умови свого життя, що й стало запорукою значної популярності та розвитку цього невеличкого гумористичного твору на нашій землі.

 В кого батько розумніший (гумореска)
Сперечаються хлоп'ята, жваві дошкільнята.
— А наш татко розумніший за вашого татка!
— Чого ж це він розумніший?
— Того, що наш татко
Грошей вашому позичив отако багато.
— Не хвалися, бо розуму в нашого хватає.
Він як гроші позичає, то не повертає.

Загадки

Ще один скарб нашої мови, який дістався нам у спадок від предків - загадки. Загадка – це дотепне метафоричне запитання, поставлене у формі хитромудрого короткого опису будь-якого предмета чи явища. Це своєрідний і дуже давній вид народної творчості. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості, мудрості та зрілості дорослих. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями. Вміле одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі.
Специфікою загадок є те, що в них у завуальованій формі зашифровано якийсь предмет чи явище, первісне значення якого треба відшукати. Щоби їх розгадати потрібно вміти бачити спільне в конкретному й абстрактному, а метафоричні образи загадки замінювати реальними.
Загадки - це своєрідні перлини народної мудрості й творчості. Вони не тільки розвивають в людині гостроту розуму, догадливість, кмітливість, а й відкривають поетичну сторону звичайних речей, предметів і явищ. 

Загадки 

• Вміє вишивати, шити, може ґудзики пришити, та без одягу донині рукодільниця-кравчиня. (Голка)
• Не хижак, а зуби має. Не гризе і не кусає, а розчеше кіски Олі, чубчик Петрикові й Толі. (Гребінець)
• Справно йде, хоч ніг немає, цоки-цок, усім співає. І секунди, і хвилини нам рахує він щоднини. (Годинник)
• Є у мене дивне скельце, що з усіх кривляється: як до нього усміхнешся, воно теж всміхається. (Дзеркало)
• Що за тітонька довгенька на язик така гостренька? По лужку лишень пройшла —вся травиця полягла. (Коса)
• Дивний журавель стоїть, що нікуди не летить. Можеш ти води напиться, називається... (Криниця).
• Мореплавцям у пригоді стану в будь-яку погоду. У грозу, в туманній млі привітаю кораблі. (Маяк)
• На привалі юнаки поскидали рюкзаки. І з маленької торбинки змайстрували вмить хатинки. (Намети)
• Є у голочки подружка, що прив’язана до вушка. Слід у слід за нею ходить, візеруночки виводить. (Нитка)
• Стали гості на поріг — відразу на носа — плиг. І не просять пригощати, дай газету почитати. (Окуляри) 
• Оля вийшла погуляти, дощик взявся пустувати. Не злякає дощик Олю, бо відкрила … (Парасолю). 
• Хто за коником весною походжа? вниз головою, відрізає скибу від чорного хліба? (Плуг)
• Якщо вчасно засівати, нивку вправно доглядати, восени лишень встигай весь зібрати … (Урожай).
• Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)
• Ріжуть мене ножакою, б’ють мене ломакою; за те мене отак гублять, що всі мене люблять. (Хліб)
• У воді родиться і води боїться. (Сіль)
• У воді росте, кохається, вкинь у воду – злякається. (Сіль)
• Є шапка, але немає голови; є ноги, але без черевика. (Гриб)
• На полі народився, на заводі варився, на столі розчинився. (Цукор)
• Я кислий був зелений. Дозрів — і пожовтів. З жарких країн, малята, до чаю прилетів! Хоч кислий я, малята, зі мною чай смачніш.  Додам я аромату — і станеш здоровіш. (Лимон)
• Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник)
• Я росла в темній темниці, як зросла— взяли в світлиці, з мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть, пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж я є, і назвіть ім’я моє. (Картопля)